Печерний націоналізм – потужна російська колона проти України

Печерний націоналізм – потужна російська колона проти України

Єврейські погроми були неодмінним атрибутом національного життя Російської імперії ще з ХІХ ст. Їх використовували як покаран- ня, приміром, за надмірну, на думку царату, політичну активність певних єврейських верств, чи засіб «випуску пари» для знедоленого російського суспільства. Однак, у порівняно спокійні імперські часи власті, володіючи потужним апаратом примусу, могли будь-коли це знущання припинити або, за «потреби», активізувати. /Антиєврейський погромний рух в Україні у 1919 році, Лазарович М. В., Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича/

Упродовж ХІХ століття на українських землях єврейство пройшло три фази розвитку політичної свідомості: 1) панування серед еліти настроїв, спрямованих на інтеграцію; 2) розуміння нездійсненності таких планів; 3) «пробудження оновленої єврейської ідентичності в національних одежах» [1]. Про «пробудження», стрімку політизацію єврейства, перетворення релігійної громади на національну яскраво засвідчили події початку 80-х років ХІХ століття. Вони стали чинником, який віддзеркалив посилення юдофобства в Російській імперії.

Ці події – антиєврейські погроми (чи «буря на півдні», «південні вихори», «грім», «землетрус» – так названо погроми в джерелах), під час яких тільки протягом весни–літа 1881 року постраждало понад 100 єврейських громад. Тим самим була продовжена практика одного з «найжорстокіших епізодів етнічного насилля в Російській імперії за все ХІХ століття» [9]. А започаткована вона у попередні десятиліття. У 1821, 1859, 1871 роках погроми було вчинено в Одесі, у 1862-му – в Аккермані (нині Білгород-Дністровський). Але показово те, що саме погроми 1881–1884 рр. дослідники розглядають як першу з трьох послідовних погромних хвиль (наступні – 1903–1906 рр. та 1917–1921 рр.).

Напередодні погромів О. Штейнберг, стверджуючи, що «господар землі російської» має поняття про горезвісну смугу осілості як про країну, де мешкають циклопи й центаври, яких називають жидами і якими керує якийсь небачений злий дух під назвою «кагал», відзначав: «Успіхи рівноправної нам людини викликають жагу змагання, суперництва, а в гіршому випадку – заздрість. Але зовсім інші почуття збуджують у людині нижчої цивілізації успіхи не визнаного законом сусіда, на якого він дивиться не інакше, як на прийшлий, чужий елемент… Бажання такого сусіда видаються їй завжди посяганням на його права, а удачі… грабунком, на який він за першої ж нагоди готовий відгукнутися насиллям, нахабною крадіжкою на відкритій вулиці» [15]. Аналізуючи ставлення імперського суспільства до євреїв, О. Штейнберг зазначав три пункти звинувачень останніх: 1) вони експлуатують інші народи; 2) ухиляються від виконання вимог закону; 3) є послідовниками «шкідливого талмудичного вчення», які самоізолюються у християнському світі.

Погроми початку 1880-х років сприяли появі нової поведінки єврейських мас, способів реагування на насилля, форм самоорганізації. Зокрема, поширилося таке явище, як єврейська самооборона. Один із прибічників сіоністського руху М. Бен-Амі (1854–1932), згадуючи одеський погром 1881 року, під час якого він був серед організаторів єврейської самооборони, писав: «Очікуючи на напад, частина самооборони, людей з тридцять, серед яких переважали торговці овочами та тачечники, зібралися біля дерев’яного ґанку двоповерхового будиночка… Раптом із звичним диким свистом хлинув натовп, осіб із півтораста, очолюваний семінаристом, який керував погромом. Коли очільник опинився поблизу ґанку, де стояли захисники, один із них на ім’я Янкель… схопив його за волосся і з усієї сили кинув об землю. Натовп оторопів і зупинився. Але якийсь молодик підбіг іззаду і встромив Янкелю ніж у праву руку, вище ліктя. Янкель вирвав ніж із своєї руки і, дико заревівши, кинувся зі своїми хлопцями на натовп, що почав тікати. […] З того моменту погромники у цьому кварталі більше не траплялися» [3]. М. Бен-Амі висловив упевненість, що погромники не йшли на ризик і, коли зустрічали опір, залишали поле бою. Тож хоч якою слабкою була єврейська самооборона, але в разі її підтримки військом і поліцією не було б жодної розбитої лавки чи квартири. Отже, письменник акцентував на тому, що представники офіційної влади – військо та поліція – фактично не перешкоджали погромам, а можливо, можна стверджувати й про їхню пасивну підтримку насилля, оскільки вони жодною мірою не сприяли тим, хто захищав себе.

Ще виразніше думку про підтримку погромників із боку місцевої влади виклав у споминах Г. Сліозберг: «…Якщо погрому не бажає губернатор, то його не допускає поліція, а якщо його не допускає поліція, то його і не почне натовп» [12].

На думку С. Берка, саме «бездіяльність цивільної влади, поліції та армії перетворила обмежені, локальні прояви насилля на широкомасштабні погроми. Проте, на погляд дослідника, «регулювання» погромів згори не було, не було «таємної руки», що спрямовувала тих, хто коїв безчинства. За автократичного режиму, коли спонтанність будь-якого роду вважалася шкідливою, таке явище, як погром, було не тільки несподіваним, а й викликало побоювання. /Антиєврейські погроми у 80-х роках ХІХ століття: причини й наслідки, Сергій Кальян/

 

 

Вище наведені історичні довідки публікуються задля того, щоб нагадати  особливості, джерела й наслідки формування антисемітських настроїв в історичному контексті, а саме на українських землях за часів панування Російської імперії. Спочатку царат сформував “для єврєїв” смугу осілості, а згодом не заважав малоосвіченим  голодним заробітчанам з центральної Росії чинити погроми під приводом відмови цілувати православну ікону та присягати тому самому “доброму” батюшке-царю. Отримавши довічну прививку від єврейського погрому 1905 р., розумна космополітична Одеса більш ніколи не допускала повторення вигідних царату переслідувань євреїв – в Одесі-мамі завжди було вигідно домовлятися між собою, отримуючи гешефт та непорушне право спокійно жити в місті сотен національностей, не порушуючи право інших на вільне життя. Більше ста років минуло з тих ганебних для міста часів, і більш ніколи не турбували одеситів питання кривавого антисемітизму, хоча в радянські часи була і п’ята графа, і вимушена зміна прізвищ, і цькування за все ту ж відому національність в школі.  Всі непрості часи історії XX сторіччя Одеса пережила, вистояла завдяки своїй легкості буття і цілющому гумору, зберегла свою волелюбність – для всіх, для кожного поодинці.

 

І що ж ми маємо на сьогоднішній день? А маємо ми провокацію партійних сил, що в сумну для міста річницю 2 травня влаштовують партійну ходу, привласнюючи перемогу звичайних одеситів всіх національностей над “Русским” “миром”. Урочисте відкриття революційної трибуни на кшталт сучасного ленінського броньовичка здійснює голова політичної сили з російською назвою “Свобода”, відомої в Україні найскандальнішими провокаціями, що постійно розколюють суспільство. Разом зі свободівцями з партійними прапорами під трибуною строєм шикуються молодики “Національної дружини”, що приїхали з різних міст. І весь цей радикально-політичний натовп завзято аплодує промові лідерки одеського Правого сектору, що завершилась фразою “Ми впевнені, що ми наведемо як в Одесі, так і в Україні справжній український порядок. Україна буде належати українцям, а не “жидам”, не олігархії. Слава Україні! ”. Чи розуміла призначена партією асенізаторка нації, що подібні вислови в багатонаціональній Одесі – це плювок на святу одеську землю, це плювок в душу толерантних одеситів. Не відомо, але штучно сформована гаряча дискусія з етнічним забарвлення на радість партійним кураторам – готова.

 

Провокативну ходу і надзвичайно зухвалий виступ партійців, що прикриваються посвідченнями УБД, участю у знакових подіях та демонстрацією бойових звитяг, прокоментував Голова РГБ Марк Гордієнко. В оприлюдненій заяві проводяться паралелі між маршами сепаратистів з російськими прапорами зразка 2014 р. та маршем націоналістів 2 травня 2018 р. В обох випадках яскраво демонструвалась нетерпимість: в одному – до українців в образі “страшних бандерівців”, в іншому – до євреїв в образі “жадібних жидів”. В той же час Гордієнко застеріг партійних провокаторів, що одесити відрізняються колосальною витримкою і зовнішюю, вдаваною байдужістю, проте в критичний момент завжди захистять право Одеси-мами на велику міжнаціональну сім’ю.

“Раскачивать Одессу ФСБ будет не через подполье , взрывы и теракты , это все мы уже проходили в 2014-15 году и с этой агрессией Одесса справилась , благодаря Палице , СБУ , Полиции , Прокуратуре , Автомайдану , РГБ , Самообороне …
В 2017-18 году Одессу ФСБ будет качать и уже качает используя упоротых патриотов , они же полезные идиоты Путина.
Так получается гораздо эффективнее и безопаснее.
Один из примеров гибридной агрессии мы наблюдали 2 мая , в виде марша нацдружин , партии Свобода , ПС и хрен знает ещё чего.
Они хотят навести «украинский порядок» без ж…в и олигархов.
В Одессе .
Маргинальный , малообразованный и одноклеточный люмпен решил учить жизни Город , который родился свободным и который поделился своей свободой и волей с сотней национальностей, который родной для герцогов и контрабандистов Город , где Полиция и Улица понимают и ценят справедливость , а не просто закон …
Город переживал свой золотой и серебряный век и ужас беспросветного совка.
И Одесса все время выживала и что бы не плакать , она смеялась сквозь слезы…
На Теле Одессы есть шрамы .
Когда закончился век Дерибаса , Ришелье и Воронцова и элита стала «второй свежести» , маргинальный одноклеточный черносотенный люмпен поднял голову и устроил в городе еврейские погромы …
Так наша Одесса получила свои первые шрамы …
И память .
В 2014 году , наш город «вспомнил себя» , очнулся от совкового морока и победил « русскую весну» и поставил крест на проекте Новороссия.
Так наша Одесса получила ещё одни шрамы и ожоги…
Поэтому настоящие одесситы , которые понимают свой Город , всегда будут резко негативно реагировать на «сойкиных», украинских нациков и желающих навести «украинский порядок».
Опасность этого сброда в том , что они прикрываясь своими контузиями , убд и алкоподвигами в АТО , будут считать , что они имеют право разжигать ненависть и демонстрировать идиотизм и глупость.
Предупреждаю , по Одессе пару месяцев бродили тысячные толпы под русским флагом , а потом когда Городу все это надоело , вся эта мразь исчезла .
Сегодня марши за «украинский порядок», ничем не отличаются от маршей за «русский мир» , только они опаснее…”” – написав Гордієнко. /Джерело – https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=619576288391241&id=100010166265109/

 

P.S. А ось плакати німецько-фашистської пропаганди часів Другої світової війни … А як відомо, нове – це добре забуте старе, і зараз такого сорту пропаганда рясніє в соціальних мережах, граючи на умовах війни та сліпому патріотизмі, намагаючись розколоти ще таку незміцнілу країну.
Німецький пропагандистський плакат 1941 року українською мовою (видавався мовами народів СРСР — латиською, російською тощо), який прирівнює сталінізм і євреїв

Німецький пропагандистський плакат 1941 року українською мовою (видавався мовами народів СРСР — латиською, російською тощо), який прирівнює сталінізм і євреїв

 

Німецька листівка-перепустка для переходу радянських командирів та бійців на бік німецької армії Бий жида — політрука, пика просить цегли!

Німецька листівка-перепустка для переходу радянських командирів та бійців на бік німецької армії Бий жида — політрука, пика просить цегли!

 

 

Поділитися статтею